?

Log in

Мій · куточок


тихесенький

Recent Entries · Archive · Friends · Profile

* * *
А над цією грою я працювала близько двох років, але вийшла вона, коли я вже пішла з компанії.
http://www.nevosoft.ru/review/game-Constance/hit-hit/

* * *

Ще одна наша гра.
* * *

Певним чином, теж моя творчість. Якщо бути відвертою, з момента початку співпраці з видавцями це була радше не розробка, а така собі маленька війна. Але врешті ми її здали. За час підготовки цієї гри до запуску(півтора роки, подумати лишень!) ми встигли зробити ще чотири гри. Ми вже й не сподівалися, що наш перший проект в цьому жанрі колись дістанеться публіки. Зрештою, я навіть не впевнена, що цей реліз не є для нас поразкою, а не досягненням. Але - реліз. Тож, любі мої, якщо є серед вас прихильники hidden-oject ігор, насолоджуйтесь.
http://www.bigfishgames.com/download-games/9510/mystery-of-the-earl/index.html
* * *
Строкате плетиво обізнаних морфем
Затягую, стискаючи щільніше -
І, наче світла дня, боюся тиші,
Шукаю гарячково тіні тем,
Все більш ховаюсь в гейманах й дега.
Та що сильніш мереживо плекаю,
Тим яскравіш назовні проступає
Крізь шкіру слів розхристана жага...
* * *
...І за півкроку до жданого розпачу
Я роздивилась привітно примружені,
Ніжно утомлені, звільнені досхочу
Стиглі дороги із зони відчуження.
Де, перед ким, у чому завинила я,
Що торний шлях, насміхаючись нібито,
Геть відкидає усі перевтілення,
Тільки лишає безодню-колибу ту...
Чом я бажаю хитнутись - і тішитись,
Хмарами вкритися знову, як вовною,
Чом я боюся і прагну так знищення?
...Тихо "Дівчисько!" до мене промовлено...
* * *
* * *
У повню, у повінь
Почну свою сповідь:
Розсиплюсь, розтану
У стиглих словах.
У повінь, у повню,
Півфразами повна,
Розтративши ману -
У всіх на очах
(У повню, у повінь,
Хитаючи човен)
Всі маски, всі ролі
Скидатиму вниз.
У повінь, у повню
Розкриюсь - і змовкну,
Як паростки долі
На денцях валіз.
* * *
Тихими очима
Подих мій підхоплюй,
Пасмами волосся
Мого огорнись.
Може, тобі зимно?
Йди до мене, змоклий!
Дай-но твої коси
Висушу. Всміхнись.
Де тебе, мій білий,
Де тебе, мій любий,
Молода звитяга
Кликала-вела?
Дам тобі я сили.
Поцілуй лиш в губи -
І вперед, за стягом:
Хай тріщить імла.
Я тебе розраджу,
Я тебе зігрію,
Заберу турботи,
Зілля міці дам.
Посміхнусь. Не скажу,
Як я ледь жеврію,
Доки ти в поході.
Доки я не там.
* * *
Сходи. Напрочуд довгі. Напрочуд
Марні. Безглузді.
Та не зупинитись.
Йтиму - де дітись? За мною почет -
Нащо? Чи друзі
Тут мусять з'явитись?
Йтиму. Де дітись? Жодна рослина
Шлях не обірве -
Ці сходи безкраї.
Вгору і вниз. Через роки й години.
Впасти б у прірву -
Та й прірви немає.
* * *
Такі непевні рухи кволих,
Навдивовиж вершкових пальців -
І наче нитка калинова
На пердпліччі, до зап'ястя.
В очах змарнілих тане посміх,
На скроні дика крапля грає...
І вже холодна сита постіль,
І журавель за небокраєм...
* * *
Я стисну очі і розплющу пальці.
І тільки пучками побачу візерунок,
Що вміє дотиком поставити тавро.
В твій капелюх поверну півняче перо -
І прожену настирну думку про рахунок,
Що виставляє мій Великий Здрайця...
* * *
* * *

Previous